Ворон, який побачив карликів. Нарис біографії та наукової діяльності Олександра Висоцького

У про­е­кті «Творці» T-invariant спіль­но з RASA (Russian-American Science Association) за під­трим­ки Richard Lounsbery Foundation про­дов­жує публі­ка­цію серії біо­гра­фі­чних нари­сів про вихід­ців з Російської імпе­рії, які зро­би­ли зна­чний вне­сок у сві­то­ву нау­ку та техно­ло­гії. Нарис при­свя­че­ний астро­но­му Олександру Висоцькому. Він наро­див­ся в Москві, але біль­шість жит­тя пра­цю­вав в обсер­ва­то­рії Університету Вірджинії. Тут він склав пер­ший ката­лог чер­во­них кар­ли­ків та екс­пе­ри­мен­таль­но під­твер­див обер­та­н­ня нашої Галактики.

Сильний акцент

Професор Олександр Висоцький до кін­ця сво­го дов­го­го жит­тя гово­рив англій­ською мовою з силь­ним акцен­том. Втім, серед аме­ри­кан­ських астро­но­мів це було не таким рід­кі­сним яви­щем. Микола Бобровников, Георгій Гамов, Отто Струве — астро­но­ми і астро­фі­зи­ки, вихід­ці з Російської імпе­рії — пра­цю­ва­ли в бага­тьох аме­ри­кан­ських уні­вер­си­те­тах. Багато з них з дитин­ства зна­ли фран­цузь­ку та німе­цьку, але не англій­ську. Йому дово­ди­ло­ся вчи­ти­ся вже у зрі­ло­му віці. Дружина Висоцького була аме­ри­кан­кою. Син став відо­мим аме­ри­кан­ським мате­ма­ти­ком. Але і Висоцького прийня­ли в «Товариство воро­на» — закри­тий клуб уче­них Університету Вірджинії. Щоправда, перед тим Висоцький про­пра­цю­вав в обсер­ва­то­рії уні­вер­си­те­ту 30 років. Висоцький зали­шив уні­вер­си­тет 65 років тому, але його силь­ний акцент все ще зали­ша­є­ться: в Університеті Вірджинії щоро­ку при­су­джу­ють сти­пен­дію його іме­ні най­більш зді­бним студентам-астрономам.

Астроном-поручик Олександр Висоцький

Олександр Миколайович Висоцький наро­див­ся у Москві 23 трав­ня 1888 року. Про його батьків та сім’ю ми нічо­го не зна­є­мо. Можливо, він нале­жав до одні­єї з п’я­ти гілок дво­рян Висоцьких, але до якої саме поки вста­но­ви­ти не вда­ло­ся. Після закін­че­н­ня гім­на­зії хло­пець всту­пив на фізи­ко-мате­ма­ти­чний факуль­тет Московського уні­вер­си­те­ту. Там він опи­нив­ся серед чле­нів Московського гур­тка люби­те­лів астро­но­мії. На той час астро­но­мія була пре­сти­жним захо­пле­н­ням серед інте­ле­кту­а­лів — заці­ка­ви­ли­ся навіть бра­ти-худо­жни­ки Аполлінарій та Віктор Васнецови, які теж пере­бу­ва­ли у цьо­му гуртку.

Члени гур­тка мали у сво­є­му роз­по­ря­джен­ні від­ра­зу кіль­ка добрих теле­ско­пів (рефра­кто­рів діа­ме­тром від 3 до 6 дюй­мів), пода­ро­ва­них при­ва­тни­ми осо­ба­ми. У гру­дні 1909 року гур­тків­ці пер­ши­ми у Москві сфо­то­гра­фу­ва­ли коме­ту Галлея. Учасники допо­від­а­ли про свої спо­сте­ре­же­н­ня на засі­да­н­нях гур­тка та навіть публі­ку­ва­ли резуль­та­ти в нау­ко­вих журналах.
Висоцький одра­зу ж заре­ко­мен­ду­вав себе як захо­пле­ний моло­дий вче­ний і про­сві­ти­тель: висту­пав із допо­від­я­ми з астро­но­мії (про будо­ву Всесвіту), читав лекції в гур­тку для робі­тни­ків «Знання неба». Брав актив­ну участь у обчи­сле­н­нях таблиць для «Російського астро­но­мі­чно­го кален­да­ря» і щорі­чни­ка Російського астро­но­мі­чно­го това­ри­ства. Разом з про­фе­со­ром Костянтином Баєвим склав Атлас астро­но­мі­чних кар­тин, вида­ний у 1915 році.

1913 року Олександр Висоцький був зара­хо­ва­ний до Миколаївської Головної астро­но­мі­чної обсер­ва­то­рії (нині Пулковської), де пра­цю­вав під керів­ни­цтвом відо­мо­го астро­ме­три­ста Сергія Костинського. Молодий уче­ний одра­зу пред­ста­вив дире­кто­ру обсер­ва­то­рії ака­де­мі­ку Оскару Баклунду план спо­сте­ре­же­н­ня рухів 700 подвій­них зірок, роз­ра­хо­ва­ний на десять років. Але попра­цю­ва­ти в обсер­ва­то­рії Висоцькому дове­ло­ся лише два роки. Почалася Перша сві­то­ва вій­на, і восе­ни 1915 його мобі­лі­зу­ва­ли в армію.

Добре воло­ді­ю­чи кіль­ко­ма мова­ми (зокре­ма фран­цузь­кою та німе­цькою), Висоцький став зв’яз­ків­цем-роз­ві­дни­ком. Він займав­ся пере­хо­пле­н­ням та роз­ши­фро­ву­ва­н­ням воро­жих радіо­по­ві­дом­лень. Молодий чоло­вік успі­шно справ­ляв­ся та отри­мав зва­н­ня пору­чи­ка. Радіостанція, на якій він пра­цю­вав, зна­хо­ди­ла­ся всьо­го за 10 км від Пулковської обсер­ва­то­рії. Це дозво­ля­ло йому під­три­му­ва­ти зв’я­зок із коле­га­ми. Надія повер­ну­ти­ся до астро­но­мі­чної робо­ти після вій­ни у нау­ков­ця залишалася.

Але після при­хо­ду до вла­ди біль­шо­ви­ків Висоцький всту­пив до армії Денікіна, і разом із її зали­шка­ми емі­гру­вав до Константинополя.

З Константинополя до Вірджинії

З Константинополя Висоцький пере­брав­ся до Тунісу, де якийсь час викла­дав при­ро­дни­чі нау­ки іншим біжен­цям із Російської імпе­рії. Однак далі йому посмі­хну­ла­ся доля. Стаття, що була опу­блі­ко­ва­на в німе­цько­му астро­но­мі­чно­му жур­на­лі, допо­мо­гла нау­ков­цю отри­ма­ти місце в Університеті Вірджинії США. Втім, не мен­шу роль віді­гра­ли зв’язки.

«Висоцький потра­пив сюди зав­дя­ки Струве, — зга­ду­вав його бага­то­рі­чний коле­га і спів­ав­тор Піт ван де Камп. — Висоцький, як і бага­то вихід­ців із Росії, боров­ся з кому­ні­ста­ми і зали­шив­ся ні з чим. Білі про­гра­ли, як усі ми зна­є­мо. Про цих білих росі­ян пев­ний час дба­ли, дали можли­вість здо­бу­ти осві­ту, і Висоцький вів листу­ва­н­ня зі Струве. А Струве — з Мітчеллом. Мітчеллу була потрі­бна ще одна люди­на в обсер­ва­то­рію. Мітчелл попро­сив Висоцького при­їха­ти і той приїхав».
Добре відо­мий у нау­ко­вих колах Отто Струве сам встиг прой­ти через поне­ві­ря­н­ня та розу­мів тру­дно­щі колег. Ім’я Струве було чудо­во відо­ме, він нале­жав до услав­ле­ної сім’ї астро­но­мів. Його пра­дід Василь Струве був одним із фун­да­то­рів зір­ко­вої астро­но­мії та сто­яв біля вито­ків тієї самої Пулковської обсер­ва­то­рії, яка факти­чно буду­ва­ла­ся для ньо­го та за його про­е­ктом. І дід, і батько, і дядь­ко Отто Струве також були зна­ме­ни­ти­ми астро­но­ма­ми. (Отто Струве ми пла­ну­є­мо при­ді­ли­ти окре­мий нарис).

Отто Струве, як і Висоцький, вою­вав у Білій армії, а зго­дом опи­нив­ся в Константинополі без робо­ти та зро­зумі­лих пер­спе­ктив. Але він під­три­му­вав як діло­ві, так і близь­кі дру­жні від­но­си­ни з бага­тьма коли­шні­ми спів­ві­тчи­зни­ка­ми, які опи­ни­ли­ся в емі­гра­ції до США та з аме­ри­кан­ськи­ми астро­но­ма­ми. Завдяки його осо­би­стим кло­по­та­н­ням бага­то моло­дих емі­гран­тів отри­ма­ли робо­ту. До них нале­жав і Висоцький. Він почав пра­цю­ва­ти в Університеті Вірджинії у 1923 році.

Вченому поща­сти­ло подвій­но: в Університеті Вірджинії в обсер­ва­то­рії Маккорміка на той час був най­біль­ший у США та дру­гий за вели­чи­ною у сві­ті теле­скоп. Починаючи з 1914 року дире­ктор обсер­ва­то­рії Семюел Мітчелл вів про­гра­му з вимі­рю­ва­н­ня від­ста­ней до при­ле­глих зірок. Величезний вне­сок у неї зро­бив і Олександр Висоцький разом зі сво­єю дру­жи­ною Еммою Вільямс-Висоцькою. Емма також була астро­но­мом. Вона отри­ма­ла доктор­ський сту­пінь у Гарварді. Вони одру­жи­ли­ся в 1929 році. Емма ста­ла вір­ним дру­гом та спів­ав­то­ром Висоцького на сорок із лишком років.

Котедж Висоцьких на тери­то­рії Університету Вірджинії, поряд із обсер­ва­то­рі­єю Маккорміка. Університет Вірджинії купив цей буди­нок у шіст­де­ся­тих роках. Картина Едварда Томаса.

Червоні карлики та обертання Галактики

Олександр і Емма Висоцькі разом з коле­га­ми скла­ли ката­лог близь­ких до Сонця чер­во­них кар­ли­ків — тьмя­них і холо­дних зірок. 10-дюй­мо­вий рефра­ктор, пода­ро­ва­ний уні­вер­си­те­ту Вашингтонським інсти­ту­том Карнегі, добре піді­йшов для тако­го ана­лі­зу. На ньо­го було вста­нов­ле­но об’є­ктив­ну при­зму, яка дозво­ля­ла одно­ча­сно зні­ма­ти спе­ктри всіх зірок на одній фото­гра­фії. Спектри дозво­ли­ли Висоцькому та його коле­гам кла­си­фі­ку­ва­ти зір­ки від­по­від­но до тем­пе­ра­ту­ри поверх­ні та гра­ві­та­ції. Їм уда­ло­ся іден­ти­фі­ку­ва­ти деся­тки тисяч чер­во­них кар­ли­ків. Цей ката­лог не втра­тив сво­го зна­че­н­ня й досі.

У 1926-1927 роках швед­ський астро­ном Бертіль Ліндблад і гол­ланд­ський астро­ном Ян Хендрік Оорт висло­ви­ли при­пу­ще­н­ня, що вся наша Галактика обер­та­є­ться. Але їх дослі­дже­н­ня було під­твер­дже­но лише спо­сте­ре­же­н­ня­ми за рухом най­яскра­ві­ших зірок (пере­ва­жно бла­ки­тних гіган­тів). А цьо­го замало.

Олександр Висоцький та Пітер ван де Камп у 1930-ті роки звер­ну­ли ува­гу на те, що фото­гра­фі­чний рух зірок зале­жить від їхньо­го спе­ктраль­но­го кла­су. Фотографічний вла­сний рух зірок визна­ча­є­ться їх змі­ще­н­ням щодо гру­пи опор­них зірок на фото­знім­ках, зро­бле­них у різний час. Але метод давав бага­то систе­ма­ти­чних поми­лок, які вини­ка­ли через різни­цю в яскра­во­сті та кольо­рі зірок, їх поло­же­н­ня на пла­сти­ні. Ці умо­ви важ­ко калі­бру­ва­ти, тому що на них впли­ва­ють мін­ли­ві умо­ви спо­сте­ре­жень (у тому числі про­зо­рість атмосфери).

Сторінка жур­на­лу Science News Letter від 18 трав­ня 1935 р. з коро­тким викла­дом стат­ті Висоцького та ван де Кампа про обер­та­н­ня Галактики.

Висоцький та ван де Камп оці­ни­ли дис­пер­сію гру­по­вих швид­ко­стей чер­во­них кар­ли­ків. Це дозво­ли­ло про­ве­сти калі­бру­ва­н­ня фото­гра­фі­чно­го руху. Внаслідок цьо­го астро­но­ми під­твер­ди­ли обер­та­н­ня нашої Галактики, але вже не на окре­мих яскра­вих зір­ках, а на деся­тках тисяч чер­во­них кар­ли­ків. Науковці май­же точно вира­ху­ва­ли три­ва­лість гала­кти­чно­го року, тоб­то час, за який Сонце здій­снює пов­ний оберт нав­ко­ло цен­тру Галактики, — близь­ко 200 міль­йо­нів років.

Висоцький із теле­ско­пом.

«Подібно ворону…»

Висоцький про­пра­цю­вав в обсер­ва­то­рії Маккорміка 35 років, перш ніж вийти у від­став­ку у 1958 році. Він не втра­чав зв’яз­ку з батьків­щи­ною і іно­ді над­си­лав стат­ті для Російського астро­но­мі­чно­го кален­да­ря, що вида­вав­ся Нижегородським гур­тком люби­те­лів фізи­ки та астро­но­мії. У цьо­му видан­ні у 1927-1934 роках було опу­блі­ко­ва­но три стат­ті вче­но­го. Він вів вели­ке листу­ва­н­ня з радян­ськи­ми коле­га­ми і сте­жив за їхньою робо­тою. З поча­тку 1950-х Висоцький у спів­пра­ці з обсер­ва­то­рі­єю Гарвардського коле­джу займав­ся рефе­ру­ва­н­ням ста­тей із радян­ських астро­но­мі­чних жур­на­лів. Науковець також скла­дав інстру­кції до росій­ських допо­від­ей, пред­став­ле­них на аме­ри­кан­ських та між­на­ро­дних конференціях.

Висоцького пова­жа­ли в уні­вер­си­те­ті не лише за його нау­ко­ві наго­ро­ди. Він грав на скри­пці в орке­стрі обсер­ва­то­рії. Оркестр очо­лю­вав Піт ван де Камп, а Висоцький був у ньо­му пер­шою скрипкою.

У 1953 році він був обра­ний чле­ном «Товариства воро­на», назва­но­го на честь одно­го з най­ві­до­мі­ших випу­скни­ків уні­вер­си­те­ту — Едгара Аллана По. «Подібно до все­їдно­го воро­на, який нишпо­рить у пошу­ках їжі, чле­ни суспіль­ства повин­ні займа­ти­ся нев­пин­ним пошу­ком знань», — про­фе­сор англій­ської літе­ра­ту­ри Чарльз Кент.

Після від­хо­ду Висоцького від справ його місце дов­го поро­жні­ло. Багато роз­по­ча­тих ним про­грам не було кому про­дов­жи­ти, і вони були згор­ну­ті. Помер Олександр Висоцький 31 гру­дня 1973 року у віці 85 років. Незабаром після цьо­го в Університеті Вірджинії запо­ча­тку­ва­ли сти­пен­дію іме­ні Висоцького, яка при­су­джу­є­ться вида­тним сту­ден­там за робо­ти в галу­зі астрономії.

Про сина

Цікавою вияви­ла­ся і доля сина Висоцьких - Віктора. Будучи мате­ма­ти­ком- про­гра­мі­стом, він був одним із пер­ших твор­ців ком­п’ю­тер­них віру­сів. У 1961 році, пра­цю­ю­чи в Bell Telephone Labs, Віктор Висоцький вина­йшов гру з про­мо­ви­стою назвою «Дарвін». Програми, напи­са­ні на асем­бле­рі (вони нази­ва­ли­ся «орга­ні­зма­ми»), у про­це­сі гри мали виті­сня­ти «орга­ні­зми», заван­та­же­ні іншим про­гра­мі­стом. Переможцем нази­вав­ся той, чиї «орга­ні­зми» змо­гли зав­да­ти шко­ди чужим та виве­сти їх з ладу.
Пізніше прин­ци­пи робо­ти та вихі­дни­ки цієї гри послу­жи­ли дже­ре­лом натхне­н­ня для кіль­кох авто­рів пер­ших ком­п’ю­тер­них віру­сів. Як, утім, і анти­ві­ру­сних про­грам. З робо­тою Віктора Висоцького пов’я­за­ні бага­то ідей опе­ра­цій­ної систе­ми UNIX.

Список вико­ри­ста­них джерел:
Родовід Висоцьких
Біографія Олександра Висоцького на сай­ті Університету Вірджинії (архі­во­ва­на копія)
Сайт «Товариства Ворона» (The Raven Society)
Проект «Усна істо­рія». Бібліотека Нільса Бора. Розмова з Пітом ван де Кампом
Обертання Чумацького шля­ху пока­за­но для тьмя­них зірок. Science News Letter, 13 трав­ня 1935 року
Illustrious Immigrants. The Intellectual Migration from Europe, 1930-41. Laura Fermi. University of Chicago Press, Chicago, 1968
Балишев М. Отто Людвігович Струве, 1897-1963. М., 2008.
Російське зару­біж­жя. Золота кни­га емі­гра­ції. Перша тре­ти­на ХХ сто­лі­т­тя. М., 1997
Енциклопедичний біо­гра­фі­чний слов­ник. М., 1997
Історія ком­п’ю­тер­них віру­сів. Про Віктора Висоцького

Текст: АНТОН СОЛДАТОВ

Антон Солдатов  4.09.2023