У ніч на 6 червня було підірвано греблю Каховського водосховища. Внаслідок руйнування греблі зникло водосховище – друге за площею в Україні. Понад дві тисячі квадратних кілометрів, які залишалися під водою близько 60 років, знову стали суходолом, а величезна територія, що нижча за греблю була затоплена. Якими будуть екологічні наслідки цього першого у Європі після Другої світової війни зникнення великого водосховища? Що буде з екосистемами, з тваринами, рослинами та людьми, які роками жили на берегах водосховища? T-invariant звернувся за коментарями до експертів робочої групи з вивчення екологічних наслідків війни в Україні (UWEC): еколога Євгена Симонова з австралійського університету Нового Південного Уельсу та Олексія Василюка, керівника Української природоохоронної групи.
Що таке Каховське водосховище?
Сучасне Дніпро, як і Волга, за радянських часів було перетворено на каскад водосховищ. Каховське — шосте та останнє з дніпровських водосховищ та одне з найбільших за площею (поступається лише Кременчуцькому) — 2150 квадратних кілометрів.
Водосховище було заповнене у 1958 році під час будівництва Каховської ГЕС. Як і в багатьох інших водосховищах, побудованих у радянську епоху, енергетична ефективність Каховського була невисока: на один мільйон кіловат-годин річного вироблення електроенергії припадало 151,4 гектарів водного дзеркала (наприклад, у Дніпрогесу, побудованого в 1930-х роках, цей показник був більш ніж у 10 разів вище 9,9 гектарів). Це найгірший показник серед українських водосховищ. Втім, Каховському водосховищу ще далеко до лідера «Рибинського водосховища», де на мільйон кіловат-годин припадало 505,5 гектарів водного дзеркала.
За відносно невелику надбавку для енергосистеми доводилося розплачуватись величезною зоною затоплення. У цю зону потрапило безліч населених пунктів (виселити довелося близько 37 тисяч осіб), а також великі плавні — затоплені та заболочені території, що позаростали очеретом і чагарником, а також безліч озер і стариць. Зокрема, було затоплено більшу частину плавнів і заплавних лісів Великого Лугу, що розтягнувся вздовж Дніпра на відстань близько 110 кілометрів і відзначався багатою тваринністю та рослинним світом.
«Тут були величезні плавні – велика водно-болотна територія, дуже багата птахами, з великою кількістю очеретяних чагарників і всяких інших унікальних рослин», — відзначає Євген Симонов.
Після заповнення водоймища на цій ділянці річки зникли 16 видів рідкісних риб, у тому числі повністю зникли осетер, севрюга, білуга, мінога, вугор. Дрібноводне водосховище з низькою швидкістю течії сильно прогрівалося влітку і починало «цвісти». У ньому активно розмножувалися та гинули водорості. Це знижувало вміст кисню у воді та призводило до загибелі риби.
Після 6 червня
У ніч на 6 червня було підірвано греблю Каховського водосховища. Було затоплено близько 30 населених пунктів, де мешкали 40 тисяч осіб. Загинули щонайменше 52 особи. Пряма економічна шкода від катастрофи оцінюється в 2 мільярди доларів. Але наслідки на цьому не закінчуються: внаслідок руйнування греблі зникло водосховище – друге за площею в Україні. Понад дві тисячі квадратних кілометрів, які залишалися під водою близько 60 років, знову стали суходолом, а величезна територія нижче за греблю була затоплена.
Вище греблі зрошувальні системи обміліли і попересихали, великі території та водозабірні системи залишилися без води, безліч тварин позбулися звичних джерел.
Нижче греблі вода зруйнувала і підтопила не лише будинки, а й цвинтарі, скотомогильники та вигрібні ями, внаслідок чого різко зріс ризик інфекцій. Зруйновано інфраструктуру: люди залишилися без води та електрики. У зоні затоплення загинуло безліч тварин та рослин.
Це сталося протягом кількох днів. Важливо зрозуміти, які довгострокові наслідки для екосистем, що вищі і нижчі за греблю, наскільки постраждає природне середовище, і наскільки шкодять людям ці зміни.
Мапа затоплення станом на 7 червня. Жовтим позначені заселені зони. На вирізках зліва направо затоплення: південний Херсон, Гола Пристань, Олешки. NASA
Вище греблі. Інвазійні види
Дно водосховища, що оголилося, заростає. Але це не означає, що тут відновляться ті ж самі екосистеми, що були до створення гідростанції. Найімовірніше, нову сушу займуть інвазійні види. Війна значно прискорює їхню появу. Наприклад, під час Другої світової війни на території України з’явилися такі прибульці з Америки, як інвазійна ґринделія та карантинний бур’ян амброзія.
Сьогодні, коли в Україну потрапляють частини російських військ із різних регіонів від Кавказу до Далекого Сходу, ймовірність занесення інвазійних видів різко зростає. Багато з цих видів, наприклад, борщівник Сосновського, вже проникли в країну і можуть почати активно займати нові території.
Прикладом того, що може статися з дном Каховського водосховища, що оголилося, за словами Симонова, може служити ситуація на Оскільському водосховищі. На початку квітня 2022 року дамбу було зруйновано. Було спущено частину води водосховища, і близько 9 тисяч гектарів мулистого днища оголилися. За даними Симонова, вже 70% колишньої підводної частки зайняті рослинністю, що характерна для луків. «Мої колеги, які мають можливість бути на місці, стверджують, що там не менше десяти різних чужорідних видів», — говорить учений.
На його думку, дно Каховського водосховища, що оголилося,— це теж плацдарм для розвитку нової рослинності: «Є великий ризик, що чужорідні та синантропні види встигнуть першими».
Вище греблі. Багаторуслова конструкція
Супутникові знімки дозволяють вже зараз загалом уявити, якою буде зона, яка «випливла» з-під води після руйнування греблі ГЕС.
«Швидше за все це буде багаторукавна будова, тобто крім основного русла Дніпра залишиться кілька розгалужених додаткових русл», — говорить Симонов. Він вважає, що на 30% цієї території відновляться плавні — якісні водно-болотні угіддя: «А 70% відновлюватиметься в якісь інші спільноти».
Але Симонов наголошує, що те, яким саме буде ландшафт, залежить від того, як регулюватиметься стік Дніпра греблями вище за течією. Стік може бути налаштований так, що залишиться лише одне головне русло, тому що води для «промивання» вторинних та побічних русл не вистачить.
У європейському законодавстві, зазначив Симонов, є поняття екологічного стоку (environmental flow), достатнього для підтримки гарного стану природних водних систем. Якщо цього не зробити, то екосистеми не зможуть відновитись у повному обсязі.
«Це буде прикро, адже для того, щоб ці протоки жили, їх треба промивати. Тому необхідно, щоб на всіх водосховищах, що знаходяться вище, перейнялися якимось прийнятним режимом пропуску паводку», – наголошує Симонов.
Крім того, будуть ділянки, де ґрунтові води підуть на більшу глибину, ніж сьогодні. Тоді на поверхні відбудеться зміна екосистем на більш стійкі до дефіциту води види рослинності. Можливо, якісь зони взагалі не заростуть і почнуть зазнавати вітрової ерозії. Тоді виникають пилові бурі.
Багато хто висловлює побоювання, що ці бурі будуть «токсичними»: донні опади у водосховищі можуть містити велику кількість небезпечних відходів: добрив, промислових стоків.
«Вони нанесені зверху, де у басейні Дніпра розташовано 70% української промисловості та половина українського сільського господарства. Їх стоки, м’яко скажімо, не дуже чисті, — говорить Симонов. — З іншого боку, абсолютно необов’язково, що такі наноси будуть саме в осушених зонах».
За його словами, дослідження днища Рибинського водосховища, коли обговорювалася ідея частково його осушити, показало, що в ньому є чимало ділянок, де немає токсичних опадів. «Може виявитися, що 90% території буде в прийнятному стані», — сказав учений.
Олексій Василюк вважає, що потрібно робити активні зусилля щодо запобігання пиловим бурям: засіяти територію, не чекаючи, поки трава там з’явиться знову: «Потрібно зупинити роздування мулу з цієї території, бо це буде не просто чистий пісок, це буде ґрунт, який накопичував десятиліттями забруднення із Запоріжжя. Я вважаю, що це все потрібно засіяти місцевими травами, щоб зупинити вивітрювання, травами, які ростуть у заплавині річки», — вважає еколог.
«Але я б без вимірів складу наносів худобу не пускав пасти на ці нові луки», — попереджає Симонов.
Вище греблі. Що буде з птахами та звірами?
Плавні, що існували до заповнення водосховища, населяли безліч тварин: зокрема, понад 180 видів птахів. «Якщо хоча б на 20% днища відновляться водно-болотні території, це буде величезне додаткове місце проживання для водоплавних птахів», — говорить Симонов.
Однак, визнає він, якісь види птахів і тварин не зможуть пристосуватися до умов, що змінилися, наприклад, ті, які раніше змогли адаптуватися до життя поряд з величезним водним дзеркалом. Менше стане і риби, тих видів, які жили в цій мілководній і заповненій водоростями (тобто багатим на поживні речовини) водоймі. Риба буде різноманітною, але місць проживання для риби буде набагато менше.
«Сказати однозначно, що було погано, а стало добре, категорично не можна. Піде велика перебудова однієї водної екосистеми в іншу, різноманітнішу водно-болотну. За рахунок того, що вона різноманітніша, можна припустити, що буде більше можливостей для життя птахів. Але периметр у неї буде менше», — говорить учений.
За даними Української природоохоронної групи, перші кілька років для всіх існуючих видів настане катастрофа, тому що все, до чого вони звикли, зміниться: «Але деякі знайдуть себе ніші, які їх влаштовують одразу», — зазначає Симонов. Василюк вважає, що екосистеми вище греблі можуть відновитися досить швидко. “Можливо, років 15”, — говорить він.
Нижче греблі. Заповідники
Територія нижче греблі – це велика заповідна зона і збитки для неї ще належить оцінити.
«Вниз за течією від греблі водосховища — це національні парки та заповідники, де один в інший переходять, як у пазлі», — каже Василюк.
Саме в цьому регіоні у 1927 році було створено перші заповідники, які зараз стали Чорноморським біосферним заповідником, національним парком Олешківські піски.
Це місце, де влітку найбільші колонії птахів у Північному Причорномор’ї. Це зона, де восени і навесні найбільші концентрації птахів на міграції, а взимку — найбільші концентрації на зимівлі. І ось, у самий сезон розмноження всіх цих тварин все просто змиває водою», — каже Василюк.
За його словами, такого масштабу підйом води був нормальним для дорадянського Дніпра, нерегульованого греблями. Але в ситуації нормальної весняної повені вода піднімалася б тижнями, тварини могли б йти від неї, на затоплених луках створювалися б колонії птахів, риба виходила б на нерест на затоплені території. І потім через пару місяців вода спала і все б прийшло в норму.
«Але зараз вируючий потік води просто змив усе живе. Дерева, тростинні плавні там залишилися, вони відновлююяться, але з тваринами це не так. Там, наприклад, був один вид мурах, який є тільки там, і, можливо, його більше не існує на планеті. Підтверджені знахідки останнім часом були тільки там», — каже еколог.
«Там є тушканчик, місцевий краєвид, який лише там. Там є сліпак піщаний, який мешкає тільки в цій зоні підтоплення і більше ніде у світі його немає. Він, напевно, не вимре повністю, але третина його ареалу потрапила в ту зону, яку взагалі змило», — додає Василюк.
Крім миттєвого збитку є і відкладений, пов’язаний із суттєвим підйомом рівня ґрунтових вод. Якщо вище греблі ґрунтові води, швидше за все, опустяться, то нижче — проблема зворотна. Вся лівобережна Херсонська область — це піски, намиті Дніпром після останнього зледеніння.
«Ґрунтові води сильно піднялися, а довкола вся рослинність пристосована тільки до сухих пісків. Ось вона, швидше за все, вимокне і загине. Піднявся рівень води в річці Інгулець, там посаджені соснові ліси, і вони вимокнуть. Сосна не може бути затоплена і нормально почуватися далі. Там є рідкісний вид місцевої берези дніпровської, вона теж може загинути», — каже Василюк.
Чи потрібно відновлювати водосховище
У Симонова не знайшлося добрих слів для Каховського водосховища та ГЕС. Він вважає, що ця пам’ятка радянської доби була вкрай неефективною як з погляду екології, так і з погляду економіки.
«Це безглузда зовсім споруда,» говорить він. — Правда, Рибінське водосховище в Росії ще безглуздіше Каховського». Симонов каже, що з поверхні водного дзеркала випарувалося стільки ж води, скільки могло подаватися на зрошення. Енергоефективність Каховської ГЕС у десятки, якщо не в сотні разів менша, ніж у Дніпрогесу, каже вчений, і замінити його в енергосистемі достатньо легко.
За словами Симонова, головна проблема у зв’язку зі зникненням водосховища полягає не в електриці, яку виробляла ГЕС, а у воді, яка тепер недоступна для існуючих водозаборів: «Але дешевше буде зробити потужніші насоси та довші трубопроводи, ніж відновлювати все у первинному вигляді».
Він зазначає, що, можливо, доведеться міняти сільськогосподарські культури на менш вимогливі до поливу: «При неефективній радянській системі для поливу потрібно понад два кубічні кілометри води на рік, що навряд чи реально в майбутньому через зміни клімату. Доведеться орієнтуватися на дещо інші культури, на дещо інші техніки», — говорить він.
Важливим аргументом проти заповнення водосховища можуть стати бажання місцевих жителів: «Навколо громади – сільські громади, і це реальне самоврядування. Коли земля звільниться, її доведеться приписувати до навколишніх громад. І у людей з’явиться можливість думати, чи хочуть вони знову це «море», чи хочуть так само прийнятне місце існування, але більш різноманітне і ще трохи з економічною вигодою».
Симонов не вважає, що думка ця буде єдиною: багато десятиліть водосховища визначало середовище проживання тисяч людей, які сприймали його як свою батьківщину: «Коли відбувається катастрофічна перебудова, можна довго розповідати людям про те, як добре, що відновиться природна екосистема Але вони у трьох поколіннях виросли на березі цієї “калюжі”. Вони скажуть: “Ми тут виросли, ми тут купаємось”. Це суттєво», — говорить Симонов.
«Людям якось треба максимально допомогти адаптуватися та використовувати нові можливості, бо вибору немає. Це масштабна трагедія для всіх, хто там живе», — підсумував Симонов.
Трагедія відбулася, і її наслідки визначатимуться десятки років, проте вже зараз необхідно думати, що робити з екологічною травмою війни. Є можливість вже не повертатися в ту точку, яка була поставлена в 1958 році, а спробувати зрозуміти, чи можна вилікувати річки, перегороджені греблями, зробити їх живими.
Автор нарису: Сергій КУЗНЄЦОВ
Сергій Кузнєцов 4.07.2023